Українські намиста: від коралів до пацьорок

Цьогорічним символом Євробачення стало традиційне українське намисто – візуалізація слогану Celebrate Diversity/Шануймо різноманіття: десятки й сотні намистин, об’єднаних однією ниткою, стають цілісною річчю й коштовним оберегом.

В Україні намиста з давніх часів були найпоширенішою прикрасою. Жінки, наприклад, вірили, що вони зберігають жіночу силу й захищають від зла – тому не вдягнувши нічого на шию, навіть з дому не виходили. Намиста робили з коштовного й напівкоштовного каміння, монет, скла, дерева, кераміки й бісеру. Їх купували по разку й по намистині, передавали у спадок від матері до доньки й носили по кілька штук одночасно. Чоловік, освідчуючись в коханні, дарував не каблучку (ця традиція прийшла зовсім недавно), а добре намисто. Але окрім всіх повір’їв та забобонів, намиста були й лишаються ефектним аксесуаром, без яких годі уявити популярний нині етно-стиль і бохо.

А тепер – трішки детальніше про українські намиста на прикладах сучасних українських дизайнерів: дизайн-студия Svitlo, Kozzachka by Anya Ko., Майстерня “Ладосвіт”, ПрИкрасна Майстерня Makoviya, Вогонь вода земля і вітер, Kosichka.

Коралі

Важкі разки екзотичних коралів – чи не найкоштовніша традиційна прикраса. Найбільше цінувались нефарбовані червоні коралі. Таке намисто пасує кожній жінці – варто лише підібрати свій відтінок червоного.

Дерев’яне намисто

Окрім важких разків натурального каміння та скла, українки носили легкі та об’ємні прикраси з дерева, що їх фарбували рослинними соками й нанизували на шовкову нитку. Такі намиста носили щодень і легко поєднували з іншими прикрасами.

Дукачі, дукати й салди

Поширеним матеріалом для намист слугували монети різних держав. Дукачі виготовляли з монет, медалей або медальйонів і майстерно вплітали в центр великих нашийних прикрас, підвішуючи на металевий бант. Дрібніші монети нанизувались на нитку й носили як окреме намисто – дукати. А зовсім легкі нашивали на шмат тканини за прикладом тюркських племен – таку прикрасу називали салбами.

Згарди

Намиста з дрібними хрестиками (найчастіше мідними) звались згардами. Перші згарди дівчина отримувала в дарунок на шостий рік народження. Цікаво, що такі прикраси зустрічалися лише на Гуцульщині та в Грузії.

Кутаси

Китиці (кутаси) виготовляли з шовкової, конопляної чи льняної нитки й прикрашали ними все: від елементів домашнього декору до одягу й аксесуарів. Популярність етніки, ар-нуво й бохо повернула кутаси з історії й подарувала їм нове життя.

Пацьорки

Прикраси зі звичайного розписаного або венеційського скла на Західній Україні звались пацьорками й були дуже поширені серед молоді. Нині цим словом називають майже будь-які яскраві нашийні прикраси.

Стилізовані етно-прикраси

Звісно, сьогодні дизайнери не лише відтворюють автентичні намиста, а й вигадують нові й нові способи вплести старовинні елементи в сучасний сюжет. Один із найуспішніших прикладів — чокери в етнічному стилі: ткані за мотивом традиційної плахти або з маленькими кутасами чи хрестиками, які нагадують гуцульскі згарди.

Де придбати: усі ці намиста, а також багато інших, можна знайти в магазині арт-гастрономічного простору “Остання Барикада” на Майдані Незалежності, 1 (ось сторінки Facebook та Instagram).

 

div#stuning-header .dfd-stuning-header-bg-container {background-image: url(http://kyivgastroguide.com.ua/wp-content/uploads/2017/04/ukraina-kiev-sofiyskaya.jpg);background-size: cover;background-position: center center;background-attachment: scroll;background-repeat: no-repeat;}#stuning-header div.page-title-inner {min-height: 550px;}